НАПРА́ВА, и, жін.
1. рідко. Те саме, що намова 1. — Цей отаман, певно, з направи чиєїсь.. має зле на нього серце за Рокитну і руйнує маєтності князя (Іван Ле, Наливайко, 1957, 24).
2. діал. Лагодження, ремонт. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); Збудована була [школа] з дуже доброго матеріалу, бо хоч дуже стара, то не вимагала навіть ніякої направи (Лесь Мартович, Тв., 1954, 454).
3. заст. Напрям. Лепетливий товариш, своїми жартами та вигадками дав направу його думкам, дуже поетичну та мрійну (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 332).