НАПОЗИЧАТИ, аю, аєш, док., чого і без додатка.
1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена — так мало ще напозичав, ще не час… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 119).
2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику. * Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: — Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (Іван Франко, IV, 1950, 151).