НАПОУ́МЛЯТИ, яю, яєш, недок., НАПОУ́МИТИ, млю, миш; мн. напоумлять; док., перех. Навчати кого-небудь діяти розумно, розсудливо; давати пораду. Мар’яна пошепки напоумляла знавіснілого пана Роздобудька (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 347); — А проте напоумте.. Скажіть, будь ласка, як би ви моєму лиху запобігли? (Марко Вовчок, VI, 1956, 267); Чому в свою пору не стрівся йому старший роками і досвідом друг, розумний і щирий, який напоумив би і остеріг проти помилок, проти хибної стежки?! (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 77);
// безос. — 3 речей тільки й лишилося те, в чому була, — добре, що хоч кожушка та чоботи напоумило вдягти! (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 37).
НАПОУМЛЯТИ
Тлумачення слова