НАПОРЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАПОРОТИСЯ, порюся, порешся, док., розм.
1. Наскакуючи, натикаючись на що-небудь гостре, ушкоджувати, ранити собі щось. За кілька кроків з-під моїх ніг виповзає вузенька стежечка, і я напорююсь грудьми просто на якийсь колючий кущ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 69); Ксенька напоролась ногою на залізні граблі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 386); — Якщо один з цих негідників уже напоровся на мою шаблю, то й інші мусять (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 100).
2. Несподівано наштовхуватися, натикатися на що-небудь (перев. на якусь перешкоду). — Айсберги навколо, не напоротись би (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 450); Вночі капітан Сперанський, обходячи бойові порядки, напоровся на міну (Олесь Гончар, III, 1959, 234);
// Рухаючись, несподівано зустрічатися з ким-, чим-небудь, натрапляти на когось, щось. — Справа ясна, Миколо, — ми напоролися на снайпера (Юрій Яновський, I, 1954, 97); Вони йшли цілу ніч, а на світанку напоролися на засаду (Панас Кочура, Родина.., 1962, 30).