НАПОЛО́ХАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до наполохати. [Пан Стась:] Ви собі не можете уявити, до чого наполоханий цим розбійником дурний мужик (Степан Васильченко, III, 1960, 215); Неживого Людомира боялися загарбники, наполохані смердівською твердістю (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 130); Кимсь наполохані, з-під даху Злетіли кажани (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 73).
2. у знач. прикм. Охоплений страхом; наляканий. Владко зручний, сміливий, рішучий, вродливий, а його брат якийсь ніби наполоханий, заїкуватий (Іван Франко, VI, 1951, 241); На постелі посхоплювалися, туляться одне до одного наполохані діти (Андрій Головко, II, 1957, 356);
// Який виражає страх, переляк. Я глянула на нього.. наполоханими очима (Ольга Кобилянська, I, 1956, 267); Поруч відважних людей окублилися боягузи. Наполохана думка їх весь час потрапляє у безвихідне коло і вертить і крутить його, як білка своє колесо (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 164).