НАПОЛЕ́ГЛИВИЙ, а, е.
1. Завзятий, стійкий, непохитний у здійсненні, досягненні певної мети. — Я знаю, ти — впертий… Наполегливий. Що задумав — не відступиш… (Олесь Донченко, V, 1957, 477); Семен Ларивонович — ентузіаст механізації, а Мишуня вважався за його здібного й наполегливого учня (Юрій Яновський, II, 1954, 130).
2. Який виражає, містить у собі завзяття, стійкість, непохитність. Дорош добре знав, що наполегливою вимогою від зама нічого добитися не вдасться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 147);
// Який здійснюється з виявленням завзяття, стійкості, непохитності. Здати роботу недбалу або недороблену він не міг — це означало б самому закреслити всю наукову цінність дворічної наполегливої праці (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 431); Трудящі нашої великої Батьківщини розгортають наполегливу боротьбу за якнайшвидше перетворення в життя історичних накреслень Програми партії (Літературна газета, 26.XII 1961, 1).