НАПО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напоїти. Як вийдуть гості з хати, то хлопці зараз і підводять їм коней, напоєних, нагодованих і осідланих (Олекса Стороженко, I, 1957, 267); Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами степових квітів (Олесь Гончар, III, 1959, 23); Анатолієві хочеться відчути зблизька, як дихає поле, напоєне дощем (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 437);
// напоєно, безос. присудк. сл. — І що сталося з чоловіком.. Чи його намовлено, чи зіллям напоєно? (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 131); Весняні сутінки було напоєно запахом конвалій (Юрій Яновський, V, 1959, 143).
НАПОЄНИЙ
Тлумачення слова