НАПНУТИЙ

НА́ПНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напнути 1—3. Проти вікон стояли рядками п’яльця, на них було міцно напнуте біле, тонке, як шовк, сукно (Нечуй-Левицький, II, 1956, 97); Ця пісня в душі моїй, знаю, Бринить, наче напнута туго струна (Леонід Первомайський, II, 1958, 74); Рипів сніг під колесами напнутих халабудами возів (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 3); У руках Шовкун тримав туго напнуті віжки (Олесь Гончар, III, 1959, 233); Наумиха, напнута чорною хусткою, з складеними на грудях руками, стояла, спершись на ріг безверхої хати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 123);
//  напнуто, безос. присудк. сл. Коли напнуто було дах і поставлено на місце вікна без шибок, дітлахи вже нізащо не хотіли вертатися й на одну ніч до землянки (Юрій Яновський, Мир, 1956, 277).