НАПІДПИТКУ, присл., розм. У стані незначного сп’яніння. Свекруха пішла до шинку та напідпитку судила свою невістку на все село (Нечуй-Левицький, II, 1956, 296); З ярмарку старі повернулися веселі, напідпитку (Михайло Стельмах, I, 1962, 531);
// у знач. присудк. сл. Семен був веселий, трохи напідпитку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 46); Хома був трохи напідпитку (Олександр Довженко, I, 1958, 83).
НАПІДПИТКУ
Тлумачення слова