НАПЕРЕРІЗ, присл.
1. Намагаючись пересікти що-небудь під час руху. Гуменний гріб напереріз, беззвучно розколюючи веслом тонку блакить чистого неба, відображеного у воді (Олесь Гончар, I, 1954, 436); Зрозумівши Лесин маневр, Юрій пішов напереріз. За якусь хвилину їхні яхти пройшли близько одна одної (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 114).
2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при назві осіб, предметів, шлях яких намагається пересікти суб’єкт дії. Черв оно армійці побачили, як напереріз утікачам кинувся Ковецький (Іван Ле, Мої листи, 1945, 107); Машина помчала напереріз німецькій колоні, одна — проти цілої колони (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 12).