НАПЕ́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наперчити;
// у знач. прикм. — Сконаєш, Ложечко! — відмовив песикові хазяїн, але все-таки жбурнув йому під стіл шматок наперченої баранини (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 430);
// наперчено, безос. присудк. сл. * У порівняннях. Ліжко теж було до пари Кухні тій. Блощиць в нім сила, Мов наперчено (Леся Українка, IV, 1954, 156).
НАПЕРЧЕНИЙ
Тлумачення слова