НАПА́РНИЦЯ, і, жін. Жіночий рід до напарник. — Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 121); Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 15).
НАПАРНИЦЯ
Тлумачення слова