НАПАМ’ЯТЬ

НАПАМ’ЯТЬ, присл. Із пам’яті, не дивлячись у текст. Марта напам’ять витвердила «Плавай, плавай, лебедоньку» (Панас Мирний, IV, 1955, 344); Тарас Шевченко знав і любив твори Пушкіна, він охоче читав їх напам’ять своїм друзям (Максим Рильський, III, 1955, 186).
 Напам’ять знати (вивчити) кого, що — дуже добре, до найменших дрібниць знати, вивчити кого-, що-небудь. Хаїма я незмінно заставав над книжкою, хоч він ту книжку знав уже напам’ять (Гнат Хоткевич, I, 1966, 156); Дідок був єдиний із працівників апарату [райкому партії], хто напам’ять знав усіх людей в районі (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 233); [Неріса:] Певне вже й сусіди напам’ять вивчили оту промову про викуп мій (Леся Українка, III, 1952, 425).