НАПА́ДНИК, а, чол.
1. Той, хто нападає з метою агресії, пограбування, поневолення; загарбник. Нападники по-варварському руйнували все на своєму шляху, нищили посіви, спалювали цілі села (Наука і життя, 3, 1965, 10); Перший бій з нападниками стався, вже коли запалали оселі хуторів (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 324);
// Той, хто нападає, пристає до кого-небудь, щоб скривдити; кривдник. Кого поцілувала? Хулігана, нападника (Олесь Донченко, VI, 1957, 57); Дівчата з несамовитим вереском завзято оборонялися, пирскаючи нападникам у вічі бризки води (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 12).
2. Гравець футбольної, хокейної та інших спортивних команд, який атакує противника, щоб забити м’яч, шайбу в його ворота. В футбольній команді мене поставили нападником (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1980, 71); В першому таймі на 23-й хвилині нападник.. відкриває рахунок (Радянська Україна, 21.VIII 1959, 4).