НАНОВО, присл.
1. Знову, ще раз. Духом вихилив [маршалок] свою чарку вишняку і порожню підставив Теофанові, щоб наповнив її наново (Іван Франко, II, 1950, 369); Через кілька хвилин Ганна Іванівна повернулась до їдальні, щоб наново накрити на стіл (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 201);
// Із самого початку. Ніяк не вилізуть із хати! Прийшлося ясла розібрати, У клуню однести І наново плести (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 220); З дворів виходили заклопотані жінки, і Сашкова мати перед кожною починала наново свою тужливу розповідь (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 91).
2. По-новому, інакше; не так, як раніше. Зажив Ревун наново в тітки Рипці, їв здорово (Осип Маковей, Вибр., 1954, 434); — Потрібно наново переділити землю, — сказав Гнат Карпович (Юрій Яновський, I, 1958, 99).