НАМО́РЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до наморщити. Максим розгублено підіймає голову. На гілляці крислатої груші-дички сидить наморщений усміхом дід Дунай і погойдує ногами (Михайло Стельмах, I, 1962, 219); * Образно. Звідти наморщене хвилями море мені здавалося ще величнішим (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 74).
2. у знач. прикм. Укритий зморшками; зморщений. Мову людську і пісні він потай Слухає з наморщеним чолом (Максим Рильський, I, 1956, 346).