НАМЕ́Т, у, чол.
1. Тимчасове приміщення із тканини, шкіри, рідше з гілля, що напинається на каркас; шатро. В сквері виднілися військові намети з червоними хрестами (Петро Панч, В дорозі, 1959, 161); За двадцять кроків од дівчачого намету стояв намет хлопців (Микола Трублаїні, II, 1955, 127); На мить Бальзак затримався перед наметом циган (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 151); Просторий гетьманський намет не вміщував усієї генеральної старшини (Яків Качура, Вибр., 1953, 88);
// Навіс із дерева або тканини. До маленького ліжечка з серпанковим наметом присунула вона маленьке бюрко (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 66); — Їх [коней] би можна поставить на ніч під намет коло стайні, — обізвався Антоша (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 399);
// Навіс, що утворюється переплетінням гілля і листя дерев. Я блукаю під наметом Вербиць рясних (Павло Грабовський, I, 1959, 427); Коло одного двору.. під широким наметом із гілля сиділо пар зо дві молоді (Степан Васильченко, II, 1959, 47); * Образно. Над покрівлями будинків осінні.. хмари нап’яли сизий намет (Олександр Копиленко, Дуже добре, 1937, 12); * У порівняннях. Ідем лісом; нас ліс, Мов намет, осяга (Павло Грабовський, I, 1959, 205).
Намет неба; Небесний намет, поет. — небо, небозвід. Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 83); Під небесним золотим наметом Із тобою побратались ми (Андрій Малишко, I, 1956, 364).
2. Наметена вітром купа снігу; замет. За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка (Леся Українка, III, 1952, 518); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів, що грузли під тинами в сніжних наметах (Олександр Довженко, I, 1958, 153);
// рідко. Купа чого-небудь. Між деревами, в наметах рудого листу, щось пахло непевне (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 282).
3. Хода коня галопом. Жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 65).