НА́МЕРТВО, присл., розм.
1. Так, що наступає смерть; до смерті. Коли пальці Отелло вже намертво схопили горло Дездемони, в двері постукали (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 232); Я стріляв [у зайця] так просто, щоб наполохати, а він намертво (Остап Вишня, II, 1956, 202); [Орел:] Моє крило б’є намертво (Олександр Корнійчук, Над Дніпром, 1960, 74).
2. перен. Так, що не можна роз’єднати; дуже міцно. Капкан намертво стиснув у своїх сталевих обіймах задню лапу барса (Радянська Україна, 11.II 1964, 4); — Перемога або смерть! — кричить усе в Яреськові крізь намертво стиснуті зуби (Олесь Гончар, II, 1959, 375); Катер.. спинився тепер уже намертво прип’ятий на здовженім ланцюзі якоря (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 171).