НАЛИНУТИ, не, док.
1. поет. Прилетіти у великій кількості; налетіти. Налинули голуби із чужої сторони (Павло Чубинський, V, 1874, 451);
// Швидко з’явитися, виникнути. Враз хмара налине і тіні змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок… (Леся Українка, I, 1951, 286).
2. Приїхати, прийти, з’явитися у великій кількості. До благочинного вже налинули батюшки, диякони, дяки, паламарі.. — з 18 парафій (Нечуй-Левицький, III, 1956, 166); У брацлавські землі налинули жовніри Жолкєвського і відчували себе, як у завойованім краю (Іван Ле, Наливайко, 1957, 316).
3. перен. З’являючись, виникаючи, охоплювати кого-небудь (про думки, мрії, почуття). [Таня:] Буває іноді, Катре, що як налинуть ті думоньки та як підхоплять на крилоньки, та й занесуть-занесу-уть… (Степан Васильченко, III, 1960, 120); Дивився на зелені лани, на сиву вдалині смугу лісу поза Пслом, і спогади налинули… (Андрій Головко, II, 1957, 138); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серці розіллє (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 99).