НАЛІТАТИ 1, аю, аєш, недок., НАЛЕТІТИ, лечу, летиш, док., неперех.
1. Летячи, наштовхуватися, натикатися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось;
// Наштовхуватися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось при швидкому русі. Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 8); Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім’яти її, а разом ударити по шхуні (Микола Трублаїні, II, 1955, 459); Розігнавшись, мчав [бугай] двором, як вітер, як злий дух, і раптом, налетівши на людську стіну, зупинявся, ніби вростав у землю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 114);
// розм. Несподівано зустрічати кого-небудь. Хутором Левко їде обережніше. Ось він минає будинок пана Варави, бере в долинку і неждано біля самої греблі налітає на двох людей (Михайло Стельмах, I, 1962, 76).
2. Нападати, накидатися на кого, що-небудь під час польоту. Дві дрібних пташини в’ються над дятлом, сміливо налітаючи на нього (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 126); На дорозі галасували горобці, налітаючи на зелені м’ячики кінського гною (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 48);
// Атакувати з повітря, вчиняти повітряний напад. П’ятсот літаків налетіло на Рим! Тікає населення в паніці з Рима… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 290).
3. Учиняти напад, атакувати. Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 37); Кінний полк червоних із-за горба вихором налетів, порвав їх цеп, заплутав і степом покотив (Андрій Головко, I, 1957, 103);
// Учиняти напад з метою пограбування. [Незнайомий:] Краще було б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить… (Степан Васильченко, III, 1960, 199).
4. перен., розм. Раптово нападати, накидатися на кого-небудь з докорами, звинуваченнями, лайкою. Він [адміністратор] налітає на режисера: — Ви мене зарізати хочете! Призначено зняти сьогодні двадцять кадрів, а ви ще й не починали? (Юрій Яновський, II, 1958, 29); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 276); [Ольга:] Він як налетів на мене: — Сидите в білих халатах в кабінетах, у забой би вас погнати (Олександр Корнійчук, II, 1955, 133).
5. Раптово з’являтися, виникати, починатися (про хмари, вітер і т. ін.). Важкі хмари висіли над Ростоком, з моря налітав пронизливий холодний вітер (Вадим Собко, Справа.., 1959, 148); Незабаром налетіла сиза хмара і вкрила блискуче сонце (Панас Мирний, I, 1954, 363); Позавчора налетів було такий шквал дощовий, що море з небом змішалося (Леся Українка, V, 1956, 53);
// перен. Раптово охоплювати кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.). Веселощі ніби дражнилися з нами. Вони? налітали до нас разом із Тетяною (Степан Васильченко, II, 1959, 85); Незчулися батько-мати, як з літами й думи про синів до них налетіли (Андрій Головко, II, 1957, 209).
6. Прилітати в якій-небудь кількості. Був вогкий день.., Коли, прорвавши млу тонку, Чирки і крижні налітали На грізний Каспій під Баку (Максим Рильський, III, 1961, 255); Налетіли птахи з теплих країн, заспівали й защебетали (Марко Вовчок, I, 1955, 316);
// перен. Прибувати кудись у якій-небудь кількості. Поміж возами нігде стать: Неначе в ірій, налетіло З Смілянщини, з Чигирина Просте козацтво, старшина, На певне діло налетіли (Тарас Шевченко, I, 1951, 100);
// Залітаючи куди-небудь, осідати в якій-небудь кількості. У великі світлі вікна завжди налітала тонка пилюга (Вадим Собко, Справа.., 1959, 4).
НАЛІТАТИ 2 див. налітувати.