НАЛЕЖАТИСЯ 1, жуся, жишся, док., розм. Багато, досхочу полежати. Уже ти в садочку та й належався (Павло Чубинський, V, 1874, 802); — Будете старі, тогді ще належитеся (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 425).
НАЛЕЖАТИСЯ 2, жуся, жишся, док., діал. Належати (див. належати 1 1, 2, 4—6). Ми самі боронити потрапим Ті права, що належаться нам (Леся Українка, I, 1951, 361); — Ти ж належишся до категорії людей вчених. Ти ж професор! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 402); — Прошу не забувати, що й з мене належиться частка на вінок… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 166).
Як (наче, ніби) [і] належиться (належалося) — те саме, що Як [і] належить (належало) (див. належати 1). Швейцарка, як їй і належиться, сиділа за своїм столиком коло входу (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 239); Хлопці дружно закивали головами, і юні обличчя їхні були дуже сміливі та рішучі, наче їм і належалося покінчити з усією буржуазією світу (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 67).