НАЛАЗИТИ, ажу, азиш і НАЛІЗАТИ, аю, аєш, недок., НАЛІЗТИ, зу, зеш, док., розм.
1. Приходити, прибувати кудись у якій-небудь кількості. А дім все сповнявся новими [людьми] .., вони налазили з сіней, як оси з гнізд, і накидались осліп на все, що попадало під руки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); [Ганна:] Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я… (Марко Кропивницький, II, 1958, 75); — Пани налізли сюди і хочуть панувати не тільки над черню, а й над козаками (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 253);
// Проникати куди-небудь (про пил, дим і т. ін.). Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 80); Курява.. різала очі, налазила в ніс, хрускотіла на зубах (Степан Васильченко, II, 1959, 150).
2. Приходитися на кого-, що-небудь (про одяг, взуття і т. ін.). Михайло Сулима вовтузився з шльопанцями [пантофлями], що не налазили на ноги (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 128); — Ти вже щось занадто мале викроїла, ще, гляди, не налізе (Леся Українка, III, 1952, 746).
3. розм. Насовуватися, навалюватися впритул на кого-, що-небудь. Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами, І на Дареса налізав (Іван Котляревський, I, 1952, 95); — Ну, бий! бий! — Олександра присунулась до Насті, аж налізла на неї (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72).
4. Звисаючи, закривати собою що-небудь. Порухом руки підібрав [Чемериця] пасмо волосся, що в’їдливо налазило йому на лоб (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 424); Шапку йому видали не по розміру, і вона весь час налізала на очі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 488).
5. розм. Набридливо звертатися до кого-небудь, настирливо просити, умовляти когось. З сестрами він.. не товаришував, хоч ті завжди налазили на його навчити і їх грамоти (Панас Мирний, I, 1954, 153).
♦ Говорити (казати, плести і т. ін.) таке, що й на голову (на вуха) не налізе — говорити дурниці, нісенітниці, що-небудь несерйозне, необдумане. — Верзе таке, що й на голову не налізе, — сказала вона збентежено (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 93); [Кость:] Стара якась не при умі: плела таке, що й на вуха не налізе (Захар Мороз, П’єси, 1959, 121).