НАКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. Кивати злегенька або час від часу. Злегенька накивували [попівські жінки] пальчиками на Зельмана і цікавилися, де він примістив нового війта (Марко Черемшина, Тв., 1960, 247).
2. Те саме, що підморгувати. — Ну, которого ж, Оксано, будеш зятем звати? .. Чи не отого кучерявого? — накивує Кирило оком на Вітю (Степан Васильченко, II, 1959, 166); Молода, ставна тітка стріляла в нього очима-тернинами, накивуючи бровою (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 105); * Образно. Далеко на обрії сонно накивує вогняною бровою мигавиця (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 136).