НАКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. Багато, досхочу покидати. — Стомився, Сашко?.. — Не стомився, а накидався добре. Мама восьмеро саней одвезли на своє поле. По обіді знов будемо возити (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 216).
НАКИДА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., НАКИНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. на кого—що. Кидатися, нападати на кого-, що-небудь. Свинячий гурт, уїдливий і пажерливий, зразу накидався на неї, рвав з рук, глушив її криком і мало не валив з ніг (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 51); Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 93); Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв’язали йому руки (Михайло Стельмах, I, 1962, 430); * Образно. Весняний вітер, залетівши з двору, накинувся на купу легенького пір’я (Олесь Донченко, III, 1956, 34).
2. З охотою, завзяттям, запалом братися за що-небудь; зосереджувати увагу на чому-небудь. Накидаюсь на роботу, горю, а здоров’я тріщить і сили вичерпуються (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 369); А з якою жадобою накидаємось ми на свіжі номери російських журналів (Максим Рильський, III, 1956, 14); До голубців подали пиво. Воно не було найкращим, але гості хапливо накинулись на нього (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 194).
3. розм. Раптово починати лаяти, сварити, докоряти кого-небудь. — Ти чого регочеш? — накидається ще більш розлючений батько. — Ач, який! Ану сідай за уроки! (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 176); Братова на мене й накинулась: — Се, — каже, — як усі господарюватимуть, то й господарство моє рознесуть чисто! (Марко Вовчок, I, 1955, 5); На кухні самовар збіг — господиня накинулася з лайкою на наймичку (Андрій Головко, II, 1957, 71);
// Раптово звертатися до кого-небудь з питанням, проханням і т. ін. Він і за столом тільки те й робить, що на кожного тут накидається з незмінним своїм запитанням: — Як мужики? Як мужики до нас [біляків] ставляться? (Олесь Гончар, II, 1959, 347).
♦ Мокрим рядном накинутися див. рядно.
4. розм. Невідчепно добиватися, приставати з чим-небудь; настирливо напрошуватися, нав’язуватися. — Здирають [попи] з мужиків посліднє [останнє], та ще накидаються їм на опікунів, ніби вони так за них дбають!.. (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 58); — Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 271); [Мавка:] Ну, що се значить «накинулась»? Що я тебе кохаю? Що перша се сказала? (Леся Українка, III, 1952, 231).
5. тільки недок. Пас. до накидати2.