НАКУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до накурити1;
// накурено, безос. присудк. сл. Накурено [у хаті] так, що дихати важко було; страшенно смерділо горілкою… (Панас Мирний, I, 1949, 410); Повна хата людей, накурено дуже (Андрій Головко, II, 1957, 227).
2. у знач. прикм. Наповнений тютюновим димом. У малесенькій накуреній кімнаті читав [Улас] уголос про хороброго капітана Гранта (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 49).