НАКОЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАКОЛОТИ, колю, колеш, док., перех.
1. Колючи, приготовляти в якій-небудь кількості. [Гільде:] Поклади ти тую сокиру. [Готліб:] А хто ж скалок наколе? (Леся Українка, IV, 1954, 257); Порубав [Явтух] м’ясо, наносив води, наколов дровець (Юрій Яновський, II, 1954, 211).
2. Ушкоджувати, ранити щось, наткнувшись на що-небудь гостре. Оповів [Йон] їй, як наколов собі руку батьковою бородою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 241); Юрасик ганявся за зеленим коником, наколов ногу і заплакав (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 6).
3. Натикати, настромлювати на що-небудь. Він рекомендує.. зрізати вручну кошики [соняшника] і наколювати їх на стебла донизу насінням для просушування (Хлібороб України, 9, 1965, 14); Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 75).
4. Прикріплювати що-небудь до чогось.
5. тільки док. Колючи, убити в якій-небудь кількості. — Навозив [Панько] жита й пшениці, і кабанів наколов колгоспних, і телят нарізав (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 33).