НАКОЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАКОТИТИСЯ, очуся, отишся, док.
1. Котячись, наштовхуватися на кого-, що-небудь. Машина спинилась раптом — товариші знову накотились один на одного (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 533);
// Насуваючись, покривати собою кого-, що-небудь. На Шембеківські луки серпанком накочувався з очеретів туманець (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 189); Із-за обрію стали накочуватися хмари (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 83); Остання хвиля накотилась на берег (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 27);
// перен. Наближатися. З темряви, з вітряниці накочується обурений протестуючий ґвалт (Олесь Гончар, II, 1959, 433).
2. перен., розм. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про стан, настрій і т. ін.). Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце (Юрій Яновський, II, 1954, 189); На Геннадія теж накотилася непоборна сонливість (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 105).
3. перен., розм. Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.; нападати. Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (Іван Кочерга, II, 1956, 156); Як вернувся додому без грошей Семен, як накотиться на його жінка: ти пішов між чужі люде з грішми та почав пиячити!.. (Словник Грінченка).
4. тільки недок. Пас. до накочувати 1—3.