НАКО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до накотити. Володя жив у глибокій землянці, на якій у чотири ряди були накочені колоди (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 37); Дорога ця недавно накочена. Обабіч неї лежать гори битого граніту (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 29).
2. у знач. прикм. Наїжджений, утрамбований, укочений тривалою їздою (про шлях і т. ін.). Вони їхали в темряві м’якою накоченою дорогою (Борис Грінченко, I, 1963, 495); Місяць з високого неба сріблив накочений шлях (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 373).