НАХИЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., НАХИЛИТИСЯ, хилюся, хилишся, док.
1. Змінювати своє пряме положення на похиле. Тонкий залізний стовп ліхтаря неприродно нахилявся над ними (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 401); Враз Софійка завмерла: вона побачила, як піч почала нахилятись набік (Олесь Донченко, VI, 1957, 398); Нахилились густі лози (Українські народні ліричні пісні, 1958, 255); Один камінь висунувся з скелі.. й нахилився вниз (Нечуй-Левицький, II, 1956, 89);
// до кого — чого. Змінюючи пряме положення, наближатися до кого-, чого-небудь. Мати з Маринею, нахиляючись до вікна, лічила срібні гроші (Степан Васильченко, I, 1959, 199); Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 333);
// Згинати верхню частину тулуба. Принцеса нахиляється, бере папірець і читає (Леся Українка, II, 1951, 193); Кулина цитькнула на матір, засоромилася і ще нижче нахилилася над шитвом (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 16); * Образно. За вікном з вишини хмари слізоньки ллють, нахилилася ніч край вікна (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 223).
2. перен. Виявляти, мати схильність до кого-, чого-небудь. Старшина й судді дуже нахилялися, щоб у Грицька землю відібрати (Борис Грінченко, II, 1963, 385); — Я бажаю добра всім людям, але моє серце нахиляється до вбогих та безщасних (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 18); Його думка все більше й більше нахиляється до поєдинку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 409); Плачинда, придивляючись до своїх наймитів, раніше дівчини збагнув, куди має нахилитися парубоче серце (Михайло Стельмах, I, 1952, 109).
3. рідко. Опускатися, схилятися до горизонту (про сонце, місяць). Високо-високо в блакиті пливло сонце, ледве помітно нахиляючись на захід (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 186); Місяць нижче нахилився, воду п’є… (Володимир Сосюра, I, 1957, 76).
4. тільки недок. Пас. до нахиляти 1.