НА́ХИЛ, у, чол.
1. Потяг до чого-небудь; бажання чогось. Не завжди удається мені задовольнити мій нахил до самотності, бо маю тут близьких людей, які шукають мого товариства (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 358); В дитинстві у мене був певний нахил до споглядальності (Олександр Довженко, I, 1958, 13); Я лише слухаю, бо в мене немає нахилу до бесіди (Юрій Яновський, II, 1958, 42);
// Природні здібності, хист до чого-небудь. Сам він хлопець славний, сумирний, з нахилом до музики (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 91);
// Схильність, задаток до розвитку чого-небудь. Любовицька літня, але ще гарна жінка років 45, з гордою поставою, з нахилом до повноти, але експансивна і жвава (Іван Кочерга, II, 1956, 369);
// Інтерес, любов до чого-небудь. Щоб розвивати в учнів художні нахили і здібності, треба створити в кожній школі хори для учнів різного віку, гуртки масових танців, гуртки дитячої художньої самодіяльності (Комуніст України, 10, 1959, 41).
2. перев. мн. Властивості характеру. Люди на війні втрачають звичні уявлення і набувають нових нахилів (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 14); Оглянула [Ляля] товаришів. Які різні люди сиділи перед нею! З різними нахилами, зрізними уподобаннями… (Олесь Гончар, IV, 1960, 66).
3. Положення тіла під кутом між горизонтальною і вертикальною площинами. Ілюзорному підвищенню приміщення сприяє невеликий нахил стін усередину приміщень (Дерев’яне зодчество України, 1949, 84).
4. Дія за значенням нахилити, нахиляти. Робити нахили і повороти тулуба праворуч і ліворуч (Фізичне виховання жінки, 1954, 38).