НАХМУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Який нахмурився, має понурий, незадоволений вигляд. Мишко стояв, схилившись на одвірок, нахмурений (Степан Васильченко, II, 1959, 133); Нахмурений, грізний Кравцов з хвацьким виглядом вояки стояв у розвалькуватій позі (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 94);
// Який виражає стан суворості, незадоволення, задумливості. З-під широких нахмурених брів хижо вовчим поглядом визирали його сірі, як полуда, очі (Олекса Стороженко, I, 1957, 371); Цигуля.. повів очима по німих нахмурених обличчях селян (Андрій Головко, II, 1957, 307).
2. перен. Похмурий, темний (про предмети і явища природи). Скувала озеро зима, ..вбілила простори снігами, темніє лиш над берегами лісів нахмурених кайма (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 275).