НАЙМАТИ

  1. ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
  2. Н
  3. НА
  4. НАЙМАТИ
Тлумачення слова

НАЙМАТИ, аю, аєш, недок., НАЙНЯТИ, найму, наймеш, док., перех. і без додатка.

1. Брати, приймати на роботу, службу і т. ін. кого-небудь на певних умовах. Надвечір у село прийшов прикажчик до машини хлопців наймати (Панас Мирний, IV, 1955, 242); Подивився-подивився [хазяїн] і каже: — Наймаю до осені. Харчі мої, а за гроші й не балакайте (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30); Ну, панич як панич, пожартував трохи з старої, але Андрія найняв. До прикажчика в поміч (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39); — Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (Михайло Стельмах, I, 1962, 393).

2. Брати для користування що-небудь за плату на певний час. З осені він безпремінно наймає десятин з п’ятнадцять, а то і всі двадцять поля (Панас Мирний, IV, 1955, 212); Мати наймала щороку грядку на городину (Степан Васильченко, IV, 1960, 10); — Оце я тут живу, — сказала Погана. — Кімнату наймаю в однієї вдови-офіцерші (Олесь Гончар, II, 1959, 245); Крижицький.. у заможнішого господаря наймав збиту з дощок комірку з віконцем поверх дверей (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 158); Галя раніш жила у свекрухи, тепер же найняла собі домівку (Леся Українка, V, 1956, 125); Я пройшов по мокрому пероні, Дихаючи повними грудьми, І найняв підводу (Максим Рильський, II, 1960, 15).

3. Влаштовувати кого-небудь на роботу, службу і т. ін.; віддавати у найми, у розпорядження кого-небудь. — А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? (Тарас Шевченко, I, 1963, 298); — От коли я повів тебе наймати до Варчуків, там обдивилися, обмацали очима з усіх боків і питають: — Скільки ж років синові? (Михайло Стельмах, II, 1962, 30); — Вчора батько на ярмарку найняли мене (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 68).

4. Здавати кому-небудь на тимчасове користування, віддавати в найми, в оренду. От я й надумала собі: «Піду я поденно робити!» Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала. Своє лихо оповістили, питаємо, чи буде її рада на те, щоб ми поденно за хату їй сплачували (Марко Вовчок, I, 1955, 139).