НА́Ї́ДОК, дку, чол.
1. перев. мн. Все те, що їдять, що вживають для харчування; їжа. В пічурках майнули пляшки, бутлі й повні всяких наїдків тарілки, прикриті рушником (Нечуй-Левицький, III, 1956, 370); — Немає на світі кращого наїдку, як вареники! — каже він (Панас Мирний, IV, 1955, 365); На столах все, що хоч: різні наїдки, шампан, пиво, води (Олесь Гончар, I, 1954, 492); Господиня накрила стіл убрусом і почала ставити наїдки на стіл (Федір Бурлака, М. Гопта, 1959, 262).
2. розм. Ситість, насищення. [Зінько:] Становий звелів дати мені аж два стакани [чаю]: таке солодке та гаряче, тільки що наїдку ніякого (Марко Кропивницький. II, 1958, 210).