НАЙГІ́РШИЙ, а, е.
1. Найвищ. ст. до поганий 1—6. Господар найгіршою пашею годував ослюка (Лесь Мартович, Тв., 1954, 183); — І нічого страшного.., — ще лагідніше казала вчителька, — душею він добрий, і в школі зовсім не найгірший… (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 100); [Єпископ:] Є таємниці й в інших вірах. [Семпроній:] Знаю, але, на жаль, про ваші таємниці найгірша слава йде (Леся Українка, II, 1951, 473).
2. Те саме, що найбільший. Мій краю! за тебе прийнять не лякаюсь Найгіршого лиха (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 65).