НАЙГІ́РШЕ, НАЙГІРШ, присл.
1. Присл. до найгірший. Найгірш удову мучило безсоння — вона бралася плакати якимись скудними, старечими слізьми (Марко Вовчок, I, 1955, 314); Обличчю князя найгірш додавало лютості високе чоло з глибокою морщиною між очима (Олекса Стороженко, I, 1957, 371); — Почав я банувати. А найгірше за Марією… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 141).
2. Найвищ. ст. до погано 2. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто зчає (Леся Українка, V, 1956, 25);
// у знач. присудк. сл. Найважче в якому-небудь відношенні. Дощ мрячив, то й найгірше було тим, що сиділи зверху возів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 202); Найгірше Олені приходилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: — Мамо, в мене горло болить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 26).