НАЄ́МНИК, а, чол., заст.
1. Найманий робітник, який працював у приватного власника, підприємця. З глухими, рівночасно видаваними окликами, що мали додавати відваги,.. сповняли наємники сю працю (Ольга Кобилянська, I, 1956, 456).
2. Той, хто служив у найманій армії за старих часів. Безповоротно канули у вічність ті часи, коли війни велися наємниками або представниками напіввідірваної від народу касти (Ленін, 9, 1970, 146); Литовські солдати і німецькі наємники, що становили значну частину дванадцятитисячної армії Радзівілла [1651 р.], займались грабежем і мародерством (Історія УРСР, I, 1953, 247).