НАЙБІ́ЛЬШЕ, НАЙБІЛЬШ, присл.
1. Більш за все, більше за інших; особливо. Я став помічати, що дядько Тимоха смутний. Знаєте, дитяче серце чуле на це, а найбільше ще до того чоловіка, кого любить (Борис Грінченко, I, 1963, 288); Комарі були справжньою божою карою. Від них найбільше страждали діти (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 343); — Що то воно значить панського роду та благородного коліна! — дивувалися люди, а найбільш усіх Марина (Панас Мирний, IV, 1955, 253).
2. У сполуч. з прикметником і прислівником уживається для творення найвищого ступеня якості. Виїжджаючи чи йдучи кудись, він старався повернутись додому в найбільш нежданий час і з найбільш несподіваної сторони (Михайло Стельмах, I, 1962, 302).