НАГОЛО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до наголосити;
// наголошено, безос. присудк. сл. Треба давати рішучу відсіч проявам буржуазної ідеології, усім тим, хто стоїть на заваді її [української культури] розвитку.. А разом з тим, як це і в доповіді наголошено, рішучу відсіч давати повинні ми й націоналізмові (Вітчизна, 5, 1956, 12).
2. у знач. прикм., лінгв. На який падає наголос. Найбільшою чіткістю та виразністю відзначається вимова наголошених голосних (Художнє читання.., 1955, 74).