НАГОЛО, присл.
1. Вийнятий з піхов, в оголеному вигляді (про холодну зброю). Піхви були залишені коноводові, і друзі виїхали на вихідні позиції з шаблями наголо (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 166); Не встигли ми дійти до одної з скирт, як із-за другої вискочило кілька кінних з шаблюками наголо (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 8).
2. Не залишаючи волосся, до шкіри (про стрижку, гоління). Він.. видобув лезо безпечної бритви.. і наголо зняв бороду (Юрій Яновський, II, 1954, 49); Ганжа-Ганженко неквапом, з почуттям самоповаги вийшов на трибуну, пригладив рукою свою лобату, наголо вибриту голову (Олесь Гончар, II, 1959, 187).
3. перен. Цілком, зовсім; поголовно. В городі не як у селі, що тільки й є мужики; ні, там усе пан наголо (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 282).
Голий наголо — зовсім голий. Марина гола наголо Перед будинком танцьовала [танцювала] У парі з матір’ю! (Тарас Шевченко, II, 1953, 98).