НАГОЛІ́ННИК, а, чол. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (Іван Франко, VI, 1951, 45);
// Все, що накладалось, одягалось на голінку. Був на ньому Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої шкури Латані мав наголінники (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 401).
НАГОЛІННИК
Тлумачення слова