НАГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГАДАТИ, аю, акти, док.
1. перех. і неперех. Примушувати згадати про кого-, що-небудь. Надворі ніби ще стояло літо й тільки половина пожовклого листу на шовковицях блищала, ніби наведена золотом, і нагадувала, що вже минуло літо (Нечуй-Левицький, III, 1956, 74); Кілька червоноармійців у пом’ятому одязі, на свіжих милицях нагадують, що рани трудового народу ще не загоїлись (Олександр Довженко, I, 1958, 458); Матросова пісня нагадала йому [Кобзареві] рідну пісню про сірому-сироту (Панас Мирний, V, 1955, 305); Казарма нагадала йому його власну службу в армії (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 201).
2. тільки недок., перех. Бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь. В довгому піджаці, в мужичих чоботях.. він дуже нагадував якого-небудь діда-пасічника (Степан Васильченко, I, 1959, 141); Все похмуре подвір’я нагадувало вороняче гніздо (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 28).
3. перех. і неперех., розм. Відновляти в пам’яті минулі події, явища, образи і т. ін.; згадувати. Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. А я Про тебе, воленько моя, Оце нагадую (Тарас Шевченко, II, 1953, 90); Харитя.. знов нагадала недужу, бідну маму (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 18); Баба сперлася обома руками на землю та й нагадала давні часи (Василь Стефаник, I, 1949, 43).