НАДЗЕ́МНИЙ, а, е.
1. Розміщений над поверхнею землі. Коли озимі культури посіяні дуже рано, у рослин розвивається велика надземна маса, вони старіють (Колгоспник України, 7, 1956, 14); Мій рідний край — чорнозем невичерпний І попідземні надра, і надземні Будови ті, що гордий з них народ (Максим Рильський, I, 1956, 424);
// Який відбувається на землі. Тебе просив я в ночі темні оповідать мені казки про фей і про бої надземні, коли, як блискавки, клинки в руках богатирів сіяли (Володимир Сосюра, II, 1958, 354).
2. Який міститься поза землею, у просторі; небесний. Я б віддав отой надземний, Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний (Леся Українка, I, 1951, 368).
3. перен. Надприродний, потойбічний, загробний. Спориш, не смів уже сумніватися, що чув надземний голос (Іван Франко, II, 1950, 280);
// Який перевищує звичайну міру чого-небудь. По її серці розплилося таке щастя, така надземна розкіш, таке внутрішнє вдоволення, якого не зазнала вже віддавна (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 90).