НАДУ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до надути 1, 2. Сидів він за столом, ніби надутий насосом, круглий, витрішкуватий, схожий на сову (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 383); Величезна біла сигара, надута воднем, здіймалась над аеродромом (Микола Трублаїні, Хатина.., 1934, 10).
2. у знач. прикм. Збільшений щодо величини, об’єму і т. ін. Глянула [мати] й ледве не кинеться в плач: Ясно! Потрібна примочка! — Сильно розпухла, надута, як м’яч, Ліва щока у синочка! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 150); Діти з неприродно надутими черевами, в довгих сорочках з грубого полотна.. з великим недовір’ям приймають .. від чужої людини шматок хліба (Мирослав Ірчан, II, 1958, 210).
3. у знач. прикм., перен., розм. Гордовитий, чванливий, бундючний, пихатий. З’явились дами, гарно повбирані, надуті, вдаючи з себе значних, навіть великих паній (Нечуй-Левицький, I, 1956, 184).
4. у знач. прикм., перен., розм. Який має ображений, сердитий вигляд, незадоволене обличчя. Олеся никала мовчки по залі й цілий день ходила надута й насуплена (Нечуй-Левицький, III, 1956, 153); Сашко почервонів від роздратування, але змовк. Він сидів надутий хвилину, другу (Олесь Донченко, II, 1956, 462).
5. у знач. прикм., перен., розм., рідко. Надмірно урочистий, пишномовний (про стиль, мову, слова і т. ін.). В противенстві до тяжкої, надутої та риторичної мови духовних драм інтермедії кипіли життям і акцією (Іван Франко, XVI, 1955, 218).