НА́ДОЛОБЕНЬ, бня, чол.
1. Те саме, що надовба.
2. перен., лайл. Про нерозумну, безтолкову людину; бовдур, телепень. — Це я, діду! — обізвалась Ліда. — Га, га? Це ти? А я думав, знову той Шульженків надолобень ходить… (Яків Качура, Вибр., 1958, 260); — Цікаво… — проронив фельдшер, щоб не стояти надолобнем, коли людина йому розповідає з таким натхненням (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 333).