НАДМІ́РНИЙ, а, е.
1. Який перевершує міру, звичайну норму чого-небудь. Надмірна діловитість Плетенецького дратувала його (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 126); Він говорив скоромовкою, задихаючись від надмірної роботи власного язика (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 471).
2. Який перевищує звичайний ступінь виявлення чого-небудь. На хвилю нерви його отупіли з надмірного болю (Іван Франко, II, 1950, 230); [Хмара:] А адмірал помер, до речі, не в бою, а від надмірного апетиту (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 78); — Мені здається, що саме від надмірного хвилювання й нервозності починаються майже всі прикрості в організмі людини… (Василь Кучер, Голод, 1961, 457).
3. Який значно перевищує потребу, необхідність у чому-небудь. Ремствуючи на професора за надмірні запаси продовольства, Тумаяуа сам узяв собі найважчу ношу (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 158); Збільшення випадків інфаркту серця пов’язане з надмірним споживанням цукру (Наука і життя, 12, 1964, 32).
4. Значний щодо розміру, величини, кількості і т. ін. Коло моїх скляних.. дверей виростають кущі рож і бозу, і сеї ночі, обливані надмірним дощем і похилювані вітром, угинались (Ольга Кобилянська, III, 1956, 183); Несміливий хлопчисько, який соромився навіть свого надмірного росту і тому в юності трохи сутулився, перетворився у гладкого рожевощокого мужчину з статечним голосом і поважною ходою (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 122); Прикарпаття — зона надмірного зволоження. Тут випадає багато опадів (Колгоспник України, 12, 1958, 37).