НАДЛО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до надломити. Вітерець дихнув, і жовта комишина, надломлена на самій середині, так жалібно, так сумно заспівала (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 187); Стояли вони коло воріт — батько й син. Один сивий, згорблений важкою працею, як дуб, надломлений грозою, другий високий, чорнявий (Петро Колесник, Терен.., 1959, 147); Бідою надломлена мати Не жартом у ліжко злягла (Леонід Первомайський, II, 1958, 250).
2. у знач. прикм. Який має форму чогось перегнутого, заломленого. Тонкий, ледь-ледь надломлений у плечах стан Марії ще легкий, мов у дівчини (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 141); Тонкі надломлені брови надавали їй вигляду чимось гостро враженої людини (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 12).
3. у знач. прикм. Охриплий, із зміненим тембром. — Я радянський воїн! — поклявся Василь і додав сумним, надломленим голосом. — Один залишився… (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 226).