НАДХМАРНИЙ

НАДХМА́РНИЙ, а, е. Який міститься, здійснюється над хмарами, вище хмар. Покинувши землю, Зірниця вернулась у свою небесну надхмарну палату (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 38); В надхмарній синяві, в глибокому забої, На ниві, де прославсь сдваб озимини, В лабораторії, серед імли морської Лунає поклик цей: геть паліїв війни! (Максим Рильський, Сад.., 1955, 12); Надхмарний гуркіт їх [голубів] притьмом сполохав (Любомир Дмитерко, Київські кручі, 1962, 96);
//  поет. Потойбічний, неземний, небесний. Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину (Леся Українка, I, 1951, 368); Він [орел] дихав повітрям надхмарних країв, На сонце дивився і в світлі купався (Володимир Самійленко, I, 1958, 107);
//  перен. Відірваний від дійсності; далекий, недосяжний. Вона, певно, розв’язує космічну проблему і весь час витає в надхмарних висотах (Олесь Донченко, V, 1957, 229).