НАДЯГАТИ, аю, аєш, недок., НАДЯГНУТИ і НАДЯГТИ, дягну, дягнеш, док., перех.
1. Натягувати, пасувати, накладати і т. ін. одяг на кого-, що-небудь. Раз став він Свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 62); Надяга Нечай кашкета І виходить з двору (Микола Шпак, Вибр., 1952, 115); Батько пройшов до себе, скинув сюртук, надяг хатній піджак, тоді сів до піаніно (Юрій Смолич, II, 1958, 17); Несміло взяв козак сорочку і надягнув (Василь Стефаник, I, 1949, 197); А твій [генерале] мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі (Юрій Яновський, I, 1954, 66);
// Використовувати, носити який-небудь одяг. Назносили Марині одежі — той те дає, другий друге тиче. — Мою, Марино, надягай! Нехай хоч моя одежа панича побачить (Панас Мирний, IV, 1955, 252); Правда, я мав намір вступити в монастир на деякий час,.. надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 292); * Образно. Надягнула вона маску доброти й жалю.., щоб їм сподобатись! (Іван Франко, VI, 1951, 263).
2. Приладновувати, прикріплювати на чому-небудь. Роман Блаженко теж надягає на міни додаткові заряди, і рана йому не заважає в цій роботі (Олесь Гончар, III, 1959, 55).
♦ Надягати (надягнути, надягти) овечу шкуру — лицемірно приховувати під маскою доброзичливості свої погані наміри, дії. Вмів [дипломат] точити кігті гострі й хижі, Вмів овечу шкуру надягать, П’ять років підряд брехав в Парижі, — Він, мовляв, за мир і благодать (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 157); Надягати (надягти) личину див. личина.