НАДІВАТИ, аю, аєш, недок., НАДІТИ, іну, інеш, док., перех.
1. Одягати на себе або на когось одяг, взуття. А в неділеньку святую Мундир надіває [Максим] (Тарас Шевченко, II, 1953, 254); Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 53); Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 316); Зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 4);
// Натягувати, насувати щось на який-небудь предмет. На постіль надівають од москітів велику сітку і добре спиться, бо не душно і ніщо не кусає (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 327).
2. Приладжувати, прикріплювати щось на кому-, чому-небудь, до кого-, чого-небудь. Надіває [Храпко] окуляри, бере перо, папір, примощується писати (Панас Мирний, V, 1955, 175); Офіцер з полігона.. посміхнувся до своїх товаришів, що оточували Віталика, але, видно, зовсім не збиралися надівати на хлопця наручники (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 107); — Дівчинонько-рибчинонько! Виводь мені коня мого, Коня мого, козацького. Надінь збрую із цвяхами, Із цвяхами; із бляхами (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 57); Я знайшов щось подібне до рятувального пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт (Юрій Яновський, II, 1958, 73).
3. Щільно вставляти, закріплювати, насаджувати на що-небудь. — Треба двоє звичайних коліс надіти на довгу вісь з двох боків (Іван Ле, Право.., 1957, 20).