НАДІ́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до надірвати. Остання картка була надірвана внизу (Леся Українка, III, 1952, 741); Ось старий пухнатий заєць, — років п’ятнадцять тому Вовка надірвав йому вухо, і воно так і залишилося надірваним (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 236); Стан здоров’я поета був надірваний десятирічним засланням (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 435).
2. у знач. прикм. Позбавлений сили; змучений, ослаблений. На щоках моїх блідих, запалих, Мов та пляма червона горить, А в надірваних грудях помалу Щось стиска і нудливо щемить (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 16).
3. у знач. прикм. Охриплий, різкий, пронизливий, з надривом. Спочатку мовчав [Андрій], а далі й собі почав верещати тонким і надірваним голосом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 11); Хором керував церковний дячок — згорблений старенький чоловічок з надірваним тенорком (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 53).